Мовно-естетичні знаки національної культури в художньому дискурсі (на матеріалі мови творів буковинських письменників)

Abstract

У кваліфікаційній роботі проаналізовано теоретичні засади взаємозв’язку мови й національної культури, окреслено основні напрями розвитку національної лінгвокультурології в українському мовознавстві та уточнено дефініцію поняття «мовний знак національної культури» з урахуванням його місця в системі суміжних термінів. З’ясовано, що мовно-естетичні знаки національної культури становлять поліструктурний комплекс різнорівневих одиниць (лексичних, фразеологічних і синтаксичних), які акумулюють культурну пам’ять етносу, кодують національні цінності й ментальні установки та забезпечують відтворення національного колориту в художньому дискурсі. На матеріалі творів М. Матіос та О. Кобилянської досліджено лексику з національно-культурним компонентом значення, народознавчий характер фразеологічних одиниць, а також художньо-образний потенціал синтаксичних етномаркованих конструкцій (прикладкових структур асоціативно-оцінного типу, порівняльних конструкцій, експресивних вигукових, питальних моделей). Визначено, що діалектизми, етнореалії, прецедентні образи, релігійноміфологічні формули та експресивні синтаксичні структури текстів письменниць виступають мовно-естетичними знаками національної культури, через які репрезентовано ментальність, ціннісні орієнтири, емоційні сценарії та комунікативні моделі буковинської спільноти. Наукова новизна роботи полягає в комплексному лінгвокультурологічному аналізі мовно-естетичних знаків національної культури у зв’язку з індивідуально-авторським стилем буковинських письменників, а її практичне значення ‒ у можливості використання результатів дослідження в курсах лінгвокультурології, стилістики, у практиці шкільного й університетського аналізу художнього тексту.