Судова практика щодо договорів франчайзингу: виклики правозастосування у національному та міжнародному контексті

Abstract

У статті досліджується судова практика як ключове джерело тлумачення і застосування правових норм у сфері франчайзингових відносин. На основі аналізу як національної, так і зарубіжної практики (зокрема кейсів Burger King v. Hungry Jack’s Pty Ltd та Dwyer v. Fredbar Ltd), автори розглядають характерні проблеми правозастосування, зокрема невизначеність прав та обов’язків сторін, дисбаланс договірних умов, зловживання правами та порушення принципу добросовісності. Ці проблеми мають системний характер і часто ускладнюють правозастосування, особливо в умовах динамічного розвитку договірних відносин на тлі відсутності належного нормативного підґрунтя. Аналіз судових рішень українських господарських судів демонструє, що за відсутності спеціального законодавчого регулювання франчайзингу, суди послуговуються нормами загального договірного права, зокрема Цивільного кодексу України. Це підтверджує гнучкість правової системи, але водночас підкреслює обмеження, пов’язані із застосуванням загальних норм до спеціалізованих правовідносин. Увагу зосереджено на правовому значенні фактичного користування елементами франчайзингової системи після припинення договору, збереженні зобов’язань після припинення фізичної особи підприємця, судовому захисті у випадку невиплати роялті. Особливе значення приділяється аналізу кейсів, у яких суди намагалися збалансувати інтереси сторін за відсутності прямих норм законодавства, використовуючи загальні засади цивільного права, зокрема добросовісність, розумність та справедливість. Визначено, що судова практика формує критерії для правомірного тлумачення зобов’язань сторін, а також виступає індикатором необхідності законодавчої гармонізації. Вона фактично виконує компенсаторну функцію, заповнюючи прогалини в регулюванні через прецедентні підходи, які, однак, не завжди забезпечують передбачуваність правозастосування. Автори доходять висновку, що недосконале регулювання франчайзингу в Україні, а також розбіжності у судовому тлумаченні, зумовлюють потребу в ухваленні спеціального закону, заснованого на найкращих міжнародних практиках, що дозволить підвищити правову визначеність та захист учасників франчайзингових правовідносин. Прийняття такого закону сприятиме не лише розвитку франчайзингу як форми підприємницької діяльності, а й забезпечить належну правову охорону інтелектуальної власності, стандартизацію договірних зобов’язань та збалансованість прав і обов’язків сторін. У довгостроковій перспективі це створить умови для сталого розвитку малого і середнього бізнесу, а також підвищить інвестиційну привабливість України.