Психологічні особливості прояву довіри до себе та оточення у взаємозв'язку із суб’єктивним відчуттям самотності у молодих людей

Abstract

Теоретичний аналіз наукових джерел із зазначеної проблеми свідчить, що різні напрямки психологічної науки розглядають довіру зазвичай як умову існування деякого іншого явища: це довіра до світу, довіра до інших і довіра до себе. Підтверджено, що основою для формування означених видів довіри є «базальна довіра», яка виникає на ранніх стадіях розвитку особистості. Більшість науковців розглядають довіру до себе, як певне поняття, яке дозволяє людині зайняти ціннісну позицію щодо самої себе, до світу та, відповідно, будувати власну стратегію діяльності. Визначено, що довіра до себе, розглядається як цілісне багатоаспектне утворення особистості, що визначає особливості самоорганізації та самореалізації особистості у сфері стосунків і спілкування з іншими людьми. Проведене емпіричне дослідження показало, що існують деякі спільні взаємозв'язки переживання самотності та довіри до інших та до себе у юнаків та дівчат: єдність поглядів та емоційна приязнь до тих, кому вони довіряють знижує рівень самотності, а також впевненість у своїх інтелектуальних здібностях є позитивно пов'язана. При цьому виявлено й відмінності у досліджуваній вибірці: знання про тих, кому довіряють, знижують відчуття самотності у юнаків, але підвищують відчуття самотності у дівчат.