Інтертекстуальні коди кіносценарію Сергія Параджанова “Ікар” (1972)

Abstract

Інтертекст кіносценаріїв Сергія Параджанова (1924–1990) є вагомим елементом його художньо-кінематографічної мови, який вимагає особливої уваги з боку дослідників. Метою даної розвідки постає аналіз режисерського сценарію «Ікар» (1972) Сергія Параджанова в аспекті інтертекстуальної методології. Дослідницькі завдання – реконструкція процесу інтеграції режисером міфологічних, літературних, культурних, біографічних «цитат» у тканину сценарію. Даний аналіз дозволяє глибше зрозуміти унікальність та багатогранність «кінематографічного письма» режисера. У процесі аналізу нами виявлено цілий комплекс інтертекстуальних кодів, що проявляються на різних рівнях сценарного тексту. Сценарій «Ікар» у метафоричному плані кодифіковано як своєрідний «палімпсест», що вибудовується на основі трьох текстів: «Четвертий розворот» П. Лебеденка, «Інга» («Коли людина посміхнулася») В. Івченка, «Міф про Дедала та Ікара». У межах інтертекстуального аналізу фіксуємо архітекстуальність: генологічний зв’язок сценарного тексту Параджанова з жанром кінопоеми О. Довженка, що формує у читача/глядача певні «горизонти очікування». Підкреслено, що інтертекстуальна алюзія на Ікара подана у сценарному тексті практично з перших рядків, встановлюючи одразу конструктивний діалог із давньогрецьким міфом. Параджанов переосмислює міфологічний сюжет, поглиблює його образну структуру, подаючи історію Ікара як метафору свободи творчості, людського прагнення піднятися над обмеженнями, розширити межі своїх можливостей. Він постає символом прагнення людини до невіданого, яке супроводжується ризиком і можливістю падіння. Проаналізовано паратекстуальні елементи: передмову, назву та епіграф сценарію, які виступають ключовою ознакою виходу в простір міжтекстовості, водночас моделюючи загальний контекст сприйняття. Зафіксовано ряд культурно-історичних інтертекстуальних кодів: автор вибудовує образи за асоціативним принципом з фрагментів сучасної йому дійсності. Виявлено ще одну форму інтертекстуального діалогу між сценарієм та давньогрецьким міфом – екфразис – опис фрагменту вистави про Ікара, що відбувається на сцені оперного театру. Зафіксовано й автоінтертекст біографічного досвіду С. Параджанова: цей інтертекстуальний прийом дозволяє з’ясувати, як особистий досвід, події чи образи з життя автора впливають на його творчість і в який спосіб оприявнюються у сценарному тексті.