Порівняльний аналіз правового статусу донора крові за законодавством України та законодавством зарубіжних країн.

Abstract

У статті зазначено, що донорство крові є невід'ємним компонентом охорони здоров'я. Воно сприяє порятунку мільйонів життів щороку як у звичайних, так і в екстрених ситуаціях, дозволяє проводити дедалі складніші медичні та хірургічні втручання, значно покращує тривалість та якість життя пацієнтів з різноманітними гострими та хронічними захворюваннями. Автором статті проведено порівняльний аналіз законодавства України та законодавства Латвії, Італії, Іспанії, Великобританії, Ірландії, Німеччини щодо нормативних вимог/критеріїв до донорів крові. Проаналізовано національне законодавство щодо пільг, які надаються донорам, та здійснено порівняння із законодавством Польщі. Зазначено, що правовий статус донора в Україні регулюється Законом України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» від 30.09.2020 року № 931-IX (далі Закон), а до 2020 року – Законом України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 року № 239/95- ВР. Автор статті звертає увагу на те, що з 01 січня 2026 року частина прав/гарантій донорів крові буде втрачено. Зокрема мова йде про такі пільги: 1) додатковий вихідний для донорів (право на вихідний у сам день донації залишається); 2) допомога в разі тимчасової непрацездатності у зв’язку з захворюванням; 3) надбавка до стипендії для донорів-студентів; 4) надбавка до пенсії для Почесних донорів. Якщо порівнювати існуючі в національному законодавстві вимоги щодо віку, маси тіла, інтервальності здачі, максимально допустимих мілі літрів забору крові за один раз, то вони загалом співпадають з існуючими вимогами законодавства досліджуваних зарубіжних країн. Щоправда в Україні на рівні закону відсутній максимально допустимий вік для здачі крові. Зроблено висновок, що багаторічні дискусії щодо оплатності/безоплатності донорства крові, необхідності створення певної системи пільг/заохочень чи навпаки їх всеосяжне скасування тривають і у 2025 році. Якщо виходити з того, що донором крові може бути далеко не кожен, оскільки існують вікові обмеження, обмеження щодо маси тіла, обмеження за медичними критеріями, то постійне, безперебійне оновлення запасів донорської крові буде можливим, лише якщо та частка населення (потенційних донорів) є абсолютно свідомою у питаннях донорства і готова стати донором, в іншому випадку донацію крові необхідно хоча б якось стимулювати. Разом з тим має бути чітко витримана взаємозалежність між видами, кількістю стимулів негрошового характеру та усвідомленням громадян щодо важливості та необхідності донації крові, для того, щоб остання не перетворювалася на спосіб збагачення чи не була підставою для додаткових днів відпустки.