ОСОБЛИВОСТІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ ЗРІЛОГО ВІКУ З РЕВМАТОЇДНИМ АРТРИТОМ

Abstract

В Україні офіційно зареєстровано понад 120 тис. осіб із діагнозом РА. Проте, згідно з епідеміологічними розрахунками, реальна кількість пацієнтів може бути значно вищою, оскільки загальна поширеність ревматоїдних захворювань у країні охоплює мільйони людей. Щороку фіксується близько 5-6 тис. нових випадків захворювання. Міжнародні епідеміологічні оцінки також демонструють, що абсолютна кількість випадків РА з віком збільшується, що пояснюється як старінням популяції, так і тривалим життям із хронічними аутоімунними станами. Варто зазначити складність точного обліку через міграцію населення та обмежений доступ до статистики на тимчасово окупованих територіях, що створює похибки у звітності Міністерства охорони здоров’я впродовж усього періоду війни та повномасштабного вторгнення. Відомо, що пік захворюваності в Україні припадає на вік 40-50 років, і це підкреслює високу соціальну значущість проблеми через ураження працездатного населення [4]. Згідно актуальних даних, основна частка фінансових збитків від РА припадає на втрату продуктивності, тривалі відпустки через непрацездатність та повну інвалідизацію, що в розвинених країнах може становити до 60-70% від загальних витрат на хворобу. Окрім витрат на госпіталізацію та реабілітацію, значне навантаження лягає на систему соціального забезпечення та домогосподарства через потребу в сторонньому догляді та адаптації житлового простору, що робить РА однією з найбільш фінансово обтяжливих патологій серед усіх захворювань опорно-рухового апарату [13]. Значимість та актуальність проблеми реабілітації пацієнтів зрілого віку з РА можна пояснити тим, що пацієнти можуть повністю втратити працездатність уже протягом перших 3-5 років хвороби через незворотне руйнування суглобів, а фізична терапія (ФТ) дозволяє підтримувати мобільність і сповільнювати патологічні зміни, які не завжди можливо компенсувати фармакологічно. Сучасні наукові дослідження у сфері фізичної терапії при ревматоїдному артриті 4 дедалі більше зосереджуються на персоналізованих втручаннях, орієнтованих на зміну поведінки пацієнтів, зокрема на заохоченні до регулярної фізичної активності.