Наскрізна система виховання в українській діаспорі США та Канади як модель забезпечення наступності між дошкільною та початковою ланками освіти

Abstract

Проблема наступності між дошкільною та початковою ланками освіти в Україні традиційно розглядається крізь призму готовності дитини до навчання в школі. Проте сучасні виклики, зумовлені війною, міграційними процесами та цифровою трансформацією суспільства, вимагають переосмислення цього переходу. Особливої гостроти ця проблема набуває у контексті масової вимушеної міграції українських сімей у 2022–2026 роках. Сьогодні сотні тисяч українських дітей інтегруються в іноземні освітні системи, що створює реальну загрозу асиміляції та втрати національної ідентичності. У цьому зв’язку досвід української діаспори США та Канади, яка протягом століття успішно розв’язувала завдання збереження «українськості» в іншомовному середовищі, перестає бути лише предметом історичного аналізу. Він перетворюється на готову, перевірену часом модель забезпечення неперервності національного виховання. Наскрізний підхід, що поєднує родинне виховання, дошкільні «Світлички» та суботні школи, дозволяє дитині гармонійно розвиватися в мультикультурному просторі, зберігаючи при цьому міцний зв'язок із рідною культурою як базовою опорою особистості. Наступність має базуватися не лише на академічних показниках, а на створенні цілісної освітньої траєкторії, де дитина відчуває стабільність цінностей та середовища. У цьому контексті унікальна модель «виховання через громаду», що вибудовувалася протягом десятиліть, стає дієвим інструментом забезпечення м’якого та ефективного переходу від дитячого садка до школи українознавства. У межах цього дослідження здійснено аналіз практичних інструментів забезпечення наступності в освітньому просторі української діаспори Північноамериканського континенту та визначено можливості їх адаптації в сучасній системі освіти України.