Роль перекладу у створенні національної концепції іншомовної літератури.

Abstract

Досліджено роль перекладу у формуванні зарубіжної літератури. Висвітлено його історію, зміщення перекладацьких акцентів внаслідок епістемологічних орієнтирів. Увага акцентується на стратифікації перекладу за відповідними видами: метафізування, парафразування, імітація (характерні, як для XVII ст., так і для сучасності); прямий (запозичення, калькування, дослівний) та непрямий (транспозиція, модуляція, еквіваленція); мовознавчий, герменевтечний, ідеологічний, поетологічний, текстово-дискурсивний, семіотичний, когнітивний, психолінгвістичний, культурологічний, етичний. Виокремлено критерії до постаті перекладача (бути хорошим лінгвістом, культурологом, мати естетичний смак, відчувати дух оригіналу тексту, стиль та манеру авторського письма, відповідати нормам і правилам національної мови, зберігаючи усі наявні в оригіналі художні засоби). Продемонстровано найпоширеніші проблеми перекладу, серед яких: утворення нових значень, притаманні лише відповідній національній літературі, еклектичний огляд художніх текстів, використання легкодоступних та популярних текстів, нерівні умови перекладацького попиту, орієнтація виключно на доробках власної національної літератури. Зроблено висновок, що переклад, виступаючи певним міжкультурним транзитом і своєрідним атрактором світового літературного процесу, не лише нівелює мовні перешкоди, а й допомагає зберегти національну концепцію та загальнокультурну значимість літературного твору.