Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство.

Abstract

Стаття присвячена інституту обмежувальних заходів, які застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство. У межах цього дослідження проведено аналіз заходів, які передбачені статтею 91–1 Кримінального кодексу України. Встановлено, що в теорії кримінального права та судовій практиці існують неоднозначні трактування заходів, які можуть застосовуватись до осіб, які вчинили домашнє насильство. Наголошено, що обмежувальні заходи застосовуються до особи, якій призначено покарання, яке не пов’язано з позбавленням волі, тому останні покликані виконати функцію виправлення особи, без ізоляції від суспільства, а також запобігти злочинам, пов’язаним із домашнім насильством. З’ясовано наявність низки проблем у застосуванні обмежувальних заходів, оскільки вони не узгоджуються з нормами інший галузей права. Крім того, деякі заходи обмежують права та свободи особи, наприклад, обмеження її пересування або можливості користування власним житлом. Необхідно пам’ятати, що до особи, яка вчинила злочин, можуть застосовуватись обмеження, але вони не повинні порушувати її права та законні інтереси. Також варто зазначити, що застосування обмежувальних заходів покликане захистити та відновити порушені права осіб, які зазнали фізичного, психологічного або економічного насильства. Саме внесення змін до кримінального законодавства є наслідком імплементації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Досліджуваний інститут повинен послужити стримувальним інструментом у сфері протидії домашньому насильству, що дозволить захистити право людини на свободу від насильства. Тому погоджуємося із вченими та практиками стосовно того, що застосування обмежувальних заходів повинно забезпечити зменшення кількості випадків домашнього насильства в суспільстві.