Принцип новелізації в інтермедіальному діалозі літератури і кіно: “Велике горе маленької жінки” & “А сніг летить”

Abstract

Наголошено, що в останні десятиліття в українському літературознавстві активно функціонують міждисциплінарні практики аналізу літературних текстів, що знаходяться на межі різних мистецьких систем. Це аргументується загальною тенденцією мистецтва до міжвидової трансгресії, що спричиняє ускладнення принципів організації текстів, які не лише запозичують, інтерпретують, й креативно деформують коди різних видів мистецтв. Проаналізовано специфіку новелізації (створення літературного тексту на основі фільму чи його лібрето/ кіносценарію) Іриною Цілик («А сніг летить») кінотексту «Велике горе маленької жінки» (1929). Констатовано, що авторкою створено оригінальний текст, який постає доволі складним конструктом, позаяк зазнає подвійного кодування – кінематографічного й літературного. І. Цілик, зберігаючи фабулу кінематографічної історії, перено- сить її в сучасні реалії, наповнюючи сучасним змістом. Якщо кіноновела концентрується на зображенні епізодів життя «маленької жінки» під час громадянської війни початку ХХ ст., то письменниця описує життя героїні в контексті російсько-української війни початку ХХІ ст. Отже, спостерігаємо часткові зміни на тематичному та сюжетному рівнях, у зрізах хронотопу та персоносфери. Підкреслено, що трансформації відбуваються й на наративному рівні. Сучасна письменниця вдається до гомодієгетичної (першоособової) нарації, тому літературна версія постає як оповідь-сповідь, розповідь-спогад, що вирізняється глибоким психологізмом і ліризмом, притаманним жанру новели. Крім того, поступово рожгалу- жуючи сюжетну лінію, апелюючи навіть до зображення внутрішнього світу героїні, основну увагу І. Цілик зосе- реджує не на зовнішній подієвості, а на внутрішньому «проживанні» реалій війни. Досягненню такого ефекту сприяють прийоми ретроспекції, внутрішнього монологу, «потоку свідомості», що в цілому ускладнюють компо- зиційну організацію літературної версії кіноновели.