Об'єктивно-юридичний зміст принципу добросовісності деліктної відповідальності в цивільному праві

Abstract

Робота присвячена дослідженню поняття добросовісності в об’єктивному розумінні. Попри те, що поняття добросовісності бере свій початок від римського “bond fides”, при визначенні добросовісності як суб’єктивної категорії, так як і у випадку визначення добросовісності в об’єктивному значенні, цивілісти не можуть досягти згоди. Об’єктивно-юридичний зміст добросовісності деліктної відповідальності в цивільному праві визначається як формально-визначена вимога сумлінного і чесного виконання деліквентом суб’єктивних обов’язків, дотримання прав та законних інтересів потерпілого. Розвиток доктринальних концепцій у цивільному праві спричинив неоднозначне обґрунтування положень про об’єктивно-юридичний зміст добросовісності в цивільному праві, сфера яких поширюється на розуміння вищезгаданого поняття як принципу, оціночної категорії та презумпції. За результатами проведеного дослідження констатовано, що одним з головних тезисів проти введення добросовісності в якості принципу цивільного права – невизначеність даного поняття і, внаслідок цього, розширення суддівського розсуду. Однак визначати, чи відповідають дії сторін право- відносин критеріям добросовісності, законодавець доручає суддям. При цьому не викликає сумнівів той факт, що механізми реалізації суддівського розсуду необхідні в законодавстві, оскільки закон об’єктивно не встигає за зміною суспільних відносин. Тим не менш, доцільно все ж закріпити в законі критерії добросовісної поведінки, а також дати нормативне визначення самому поняттю «добросовісності». Добросовісність є оціночним принципом цивільного права, який в першу чергу вказує на обов’язок учасника цивільних правовідносин при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків дотримуватись прав і законних інтересів інших осіб. Реалізація добросовісності як оціночної категорії, здійснюється судом шляхом порівняння поведінки особи зі стандартом поведінки «звичайної особи», яка склалася в той момент в суспільстві. Однак у кожного правозастосовувача свої стандарти поведінки «звичайної особи», які можуть суттєво відрізнятися. Тому принцип добросовісності є достатньо абстрактним, що вказує на те, що оціночні категорії цивільного права як явище є не тільки об’єктивним, але і суб’єктивним.