Співвідношення принципу обґрунтованості з іншими принципами конституційного судочинства: зарубіжний досвід

Abstract

У статті досліджується питання ефективності взаємодії принципів конституційного судочинства в порядку здійснення правосуддя, яке викликано актуальністю вивчення «живого» конституційного права у більшості країн. Принципи – це основні керівні положення права, що відображають об'єктивні закономірності, що виражають сутність і цінність усієї системи права. Конституційні принципи зумовлені конституційними цінностями, отже, значення і зміст принципів може бути розкрито лише з урахуванням розуміння цих цінностей. Проте, розглядаючи конституційні принципи, слід додати, що в нормах конституції міститься набагато більше положень про принципи, ніж про цінності. Конституційні принципи мають своїми витоками конституцію як Основний Закон і доктрину конституціоналізму. Таким чином, конституційні принципи для сучасної, демократичної, правової держави є орієнтиром стійкого конституційного розвитку за умови їх судового захисту. Автор досліджує принцип обґрунтованості рішень конституційних судів, а також співвідношення даного принципу з іншими принципами конституційного судочинства. Зростаюче значення принципу обґрунтованості в конституційній юрисдикції супроводжується розробкою теоретичного поля, зосередженого особливо на аргументативних практиках конституційних судів. У доктринальних дослідженнях, які, як правило, задіяні в концептуальній атмосфері юридичної аргументації, зростає ілюзія на конкретну теоретичну сферу, що називається конституційним аргументом. Отже, конституційні принципи являються базисом, основою для правового регулювання не тільки конституційно-правових, а й усіх без винятку суспільних відносин. Така універсальність конституційних принципів зумовлена роллю галузі конституційного права в системі права кожної країни. Але сьогодні існує проблема неоднакового наповнення змісту принципів у тексті нормативних приписів, яке має і науково-практичне значення, оскільки дозволяє юридичній науці сформувати та теоретично обґрунтувати систему основоположних, ключових універсальний ідей, що виражають сутність права, його зміст, характер впливу на суспільні відносини, і з урахуванням цього виробити конкретні рекомендації щодо вдосконалення законодавства та механізму правового регулювання загалом.