МЕДІАЦІЯ ЯК ПІЗНАННЯ: СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД

Abstract

В статті критично оцінюється загальноприйняте розуміння медіації як врегулювання конфлік- ту (спору) суб’єктами інтерсуб’єктивного відношення ними самими за допомогою медіатора. Обґрунтовується пізнавальна природа медіації. Метою статті є аналіз медіації як живої (пізна- ючої) системи. Конкретними задачами дослідження виступають: з’ясування інструментальної спроможності синергетичного підходу для аналізу медіації як живої (пізнаючої) системи; аналіз мети, природи та змісту медіації як пізнання; розкриття інформаційної матриці медіації. Мето- дологічною основою дослідження автори обрали синергетичну парадигму. В реалізації мети та конкретних задач дослідження одержано наступні основні його результати: медіація як саморефе- рентна нелінійна процесуальна система належить до роду пізнаючих систем. Суб’єктами пізнан- ня в ній є її сторони. Найадекватнішим методологічним інструментом її пізнання, враховуючи мету статті та конкретні задачі дослідження, є синергетична парадигма. Синергетичний дискурс здійснюється за допомогою лише йому властивого категорійно-понятійного апарату. До числа ба- зових з підходів синергетики належать поняття: аттрактора, біфуркації, ентропії, інформації, ди- сипативних структур, порядку і хаосу, системної відкритості та деякі інші, які й уможливлюють аналіз медіації як пізнання. Фундаментальною особливістю цього пізнання є те, що його суб’єкти не ставлять перед собою спеціальних пізнавальних задач. Ці суб’єкти рефлексують з приводу їх спільних інтерсуб’єктних практик і сенсів цих практик та набутого у них досвіду, що призвів до конфлікту (спору) між ними. Пізнання, яке здійснюється в парадигмальних межах медіації як системи, має дискурсивний характер та герменевтичну природу. Ключовим евристичним інстру- ментом в ньому постає інформація. Сенсом цього пізнання є здобуття та використання системою необхідної інформації. Його метою є вироблення і внесення в спільно набутий досвід необхідних кореляцій і досягнення внаслідок цього якісно нового стану динамічної рівноваги взаємних цілей та інтересів суб’єктів інтерсуб’єктного відношення, подолання стану динамічного хаосу системи й утвердження в ній нового динамічного порядку.