ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВІ УМОВИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ ЦИФРОВИХ ПЛАТФОРМ ПРАЦІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ.

Abstract

Робота, опосередкована платформою, є джерелом засобів до існування для мільйонів працівників. Проте, платформи, як правило, у більшості країн, виключають зі сфери трудових прав працівників, класифікуючи їх як «незалежних підрядників», перекладаючи на них різного роду ризики і витрати. Вказане негативно впливає на робочі стандарти не лише для працівників платформи, але й для працівників підприємств, що конкурують між собою. Констатується, що цифрові трудові платформи, як посередники роботи, зростають швидкими темпами, змінюючи сталий спосіб організації роботи, впливаючи на економічний сектор, адаптуючи підприємства до нових змін, нових форм конкуренції. Зростання цифрових платформ праці створює додаткові можливості для отримання доходу, проте праця працівників, яких опосередковується через такі платформи продовжує стикатися з різного роду проблемами. Трудове законодавство в більшості країн традиційно передбачає подвійний поділ між незалежними підрядниками, які можуть брати на себе ризики своїх власних підприємств і на які не поширюється дія трудового законодавства, зайнятість та працівниками на яких поширюється трудове законодавство, гарантії зайнятості, включаючи контроль роботодавця за їх роботою, підпорядкування працівника та його залежність від роботодавця. Ці фактори часто використовуються як ознаки для визначення межі між працівниками та незалежними підрядниками (самостійними працівниками). Зауважується, що робота на платформі, як і багато інших форм роботи, зайнятості не відповідає цьому бінарному поділу. Розмиття кордонів посилюється фрагментацією відносин між різними суб’єктами, опосередкованими платформою. Доводиться, що держави, шляхом ухвалення відповідних законодавчих актів повинні створювати юридичні зобов’язання щодо платформ, не залежно від правового статусу людини («статус її контракту»), її працевлаштованості. Важливим є те, що вона виконує роботу, надає послуги з метою вироблення матеріальних благ, задоволення потреб споживачів. Відповідно, будь-яка праця, як суспільно-корисна, повинна відповідати критеріям, принципам гідної праці, захисту колективних та індивідуальних інтересів, соціальної захищеності економічно активного населення.