Спір про право як матеріально-правовий критерій диференціації проваджень цивільного судочинства

Abstract

У статті розглядається спір про право як ключовий матеріально-правовий критерій, що визначає диференціацію проваджень у цивільному судочинстві України. Аналізується юридична природа спору про право, його виникнення в матеріальних правовідносинах та прояв у процесуальних відносинах. Особливу увагу приділено розмежуванню позовного провадження від наказного та окремого, обґрунтовуючи, що спір про право є визначальною ознакою першого типу провадження. У статті підкреслюється, що цивільне судочинство України структуроване на основі горизонтальної диференціації, яка включає позовне, наказне та окреме провадження. Спір про право трактується як індивідуальний юридичний конфлікт між суб’єктами матеріальних правовідносин, який виникає через розбіжності у розумінні їх суб’єктивних прав та обов’язків. Відсутність спору про право в наказному та окремому провадженні вказує на їх безспірний характер. Проаналізовано нормативні положення ЦПК України, які підтверджують, що позовне провадження спрямоване на вирішення спору про право. Автори звертають увагу на обмеженість судових процедур в інших провадженнях, зокрема відсутність судових засідань у наказному провадженні або інституту мирових угод в окремому. Дослідження спирається на теоретичні та практичні аспекти, розглядає думки провідних вчених, міжнародну практику, включаючи прецеденти ЄСПЛ. У підсумку наголошується, що спір про право є не лише критерієм розмежування видів проваджень, але й організуючим фактором позовного процесу, забезпечуючи цілісність системи цивільного судочинства. Результати роботи становлять інтерес для науковців, практиків і законодавців, сприяючи вдосконаленню цивільного процесуального законодавства.