Принципи взаємної довіри та взаємного виконання судових рішень в європейському кримінальному судочинстві: аналіз практики Суду ЄС

Abstract

Судове співробітництво у кримінальних справах ґрунтується на принципі взаємного визнання вироків і судових рішень і включає заходи щодо зближення законодавства держав-членів у кількох сферах. Лісабонський договір створив міцнішу основу для розвитку сфери кримінального правосуддя, надавши нові повноваження Європейському Парламенту. Спочатку принцип взаємної допомоги був у прерогативі держав-членів ЄС, оскільки він забезпечував максимальну повагу до суверенітету кожної держави, адже передбачав застосування національного процесуального законодавства виконуючої держави. Відповідно до ДФЄС, більшість заходів судового співробітництва у кримінальних справах приймаються в рамках звичайної законодавчої процедури та підлягають судовому контролю з боку Суду Європейського Союзу. Однак, навіть поза особливими рисами, притаманними сфері свободи, безпеки та правосуддя – винятки для Ірландії та Данії (Протоколи № 21 і 22, що додаються до ДФЄС) і привілейована роль, що надається національним парламентам (протоколи № 1 і 2) – сфера судового співробітництва у кримінальних справах, як і співробітництво поліції, не була повністю інтегрована в правову базу Союзу і зберігає деякі особливості до Лісабонського договору. Як принцип взаємної довіри між державами-членами, так і принцип взаємного визнання мають фундаментальне значення в праві ЄС, оскільки дозволяють створювати і підтримувати територію без внутрішніх кордонів. Зокрема, принцип взаємної довіри вимагає, зокрема, що стосується сфери свободи, безпеки та правосуддя, кожна з цих держав враховувати, за винятком виняткових обставин, що всі інші держави-члени дотримуються законодавства ЄС і, зокрема, визнаних ним основних прав. Реалізація принципу взаємного визнання рішень у кримінальних справах передбачає, що кожна держава-член має довіру до систем кримінального правосуддя інших держав-членів.