Постсекулярна ревіталізація релігійності: вектори християнського богословського дискурсу та церковно-соціальних практик

Abstract

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню феномену постсекулярної ревіталізації релігійності як закономірності сучасного релігійного буття, що виявляється у трансформації публічного статусу релігії та активізації її соціальної функціональності. У центрі уваги – вектори християнського богословського дискурсу та церковно-соціальних практик, через які відбувається переосмислення місії Церкви в умовах постсекулярного плюралізму, глобальних криз і повномасштабної російсько-української війни. Дослідження поєднує філософсько-релігієзнавчий аналіз теорій секуляризації та постсекулярності з вивченням аксіологічних орієнтирів сучасного християнства і конкретних форм його соціального служіння (волонтерство, військове та медичне капеланство, гуманітарна адвокація, міжконфесійна солідарність), що дозволяє розкрити механізми переходу від теоретичного дискурсу до живої суспільної практики. У роботі здійснено цілісну концептуалізацію постсекулярної ревіталізації релігійності як якісної трансформації функціональності християнства в умовах плюралістичного суспільства та екзистенційних викликів війни. У роботі доповнено теоретичну модель партнерства Церкви і держави з урахуванням інституціоналізації військового та медичного капеланства, запропоновано інтерпретацію релігійної адвокації як форми «дипломатії свідчення» та здійснено критичну деконструкцію сакралізованих неоімперських ідеологем, що дозволяє розширити аналітичні можливості сучасного релігієзнавства й соціального богослов’я. Окремі положення роботи можуть бути використані при розробці стратегій взаємодії релігійних організацій із державними інституціями та громадянським суспільством у кризових умовах.

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню феномену постсекулярної ревіталізації релігійності як закономірності сучасного релігійного буття, що виявляється у трансформації публічного статусу релігії та активізації її соціальної функціональності. У центрі уваги – вектори християнського богословського дискурсу та церковно-соціальних практик, через які відбувається переосмислення місії Церкви в умовах постсекулярного плюралізму, глобальних криз і повномасштабної російсько-української війни. Дослідження поєднує філософсько-релігієзнавчий аналіз теорій секуляризації та постсекулярності з вивченням аксіологічних орієнтирів сучасного християнства і конкретних форм його соціального служіння (волонтерство, військове та медичне капеланство, гуманітарна адвокація, міжконфесійна солідарність), що дозволяє розкрити механізми переходу від теоретичного дискурсу до живої суспільної практики. У роботі здійснено цілісну концептуалізацію постсекулярної ревіталізації релігійності як якісної трансформації функціональності християнства в умовах плюралістичного суспільства та екзистенційних викликів війни. У роботі доповнено теоретичну модель партнерства Церкви і держави з урахуванням інституціоналізації військового та медичного капеланства, запропоновано інтерпретацію релігійної адвокації як форми «дипломатії свідчення» та здійснено критичну деконструкцію сакралізованих неоімперських ідеологем, що дозволяє розширити аналітичні можливості сучасного релігієзнавства й соціального богослов’я. Окремі положення роботи можуть бути використані при розробці стратегій взаємодії релігійних організацій із державними інституціями та громадянським суспільством у кризових умовах.