Людиноцентризм як методологічна основа публічно-сервісних повноважень органів місцевого самоврядування

Abstract

У статті досліджено людиноцентризм як методологічну основу публічно-сервісних повноважень органів місцевого самоврядування в Україні. Наголошено, що засадниче положення про визнання людини найвищою соціальною цінністю, закріплене у ст. 3 Конституції України, вимагає послідовної імплементації у сфері місцевого врядування. Розкрито сутність людиноцентризму як філософсько-правової парадигми, що передбачає спрямування владної діяльності на задоволення прав, інтересів і потреб конкретної особи. Проаналізовано нормативне закріплення людиноцентризму у чинному законодавстві, зокрема в галузі освіти, публічних послуг, судочинства, а також у міжнародних актах, включаючи Рекомендації Ради Європи щодо ролі місцевих і регіональних органів у сфері прав людини. Обґрунтовано, що саме публічно-сервісні функції органів місцевого самоврядування є найбільш безпосереднім полем реалізації цього принципу, оскільки передбачають щоденну взаємодію влади з громадянином. Окреслено основні проблеми правового регулювання та інституційного забезпечення публічно-сервісних повноважень, зокрема фрагментарність законодавства, відсутність терміну «сервісні послуги», ускладнений доступ до адміністративних процедур. Автор пропонує внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування», доповнивши його прямим закріпленням принципу людиноцентризму як засади функціонування муніципальних органів. Висвітлено також роль судової практики у підтвердженні людиноцентризму як керівного начала правозастосування. На основі положень міжнародних документів сформульовано комплекс інституційних, освітніх і процедурних гарантій реалізації цього принципу, що мають бути втілені в національну правову систему. Стаття репрезентує людиноцентризм як інтегральну цінність, що визначає зміст публічного управління у демократичному суспільстві.