УКРАЇНСЬКА БАРОКОВА ПРОПОВІДЬ ЯК ІЛЮСТРАЦІЯ СВЯТОГО ПИСЬМА: РИТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Abstract

Дослідження української гомілетики Нового часу, яка відображає взаємодію різних християнських впливів, особливо актуальне в умовах зростання загрози з боку російської культурної експансії, що прагне привласнити українське духовне надбання. Мета роботи ‒ здійснити комплексний аналіз риторичних особливостей української барокової проповіді на тлі теологічно-риторичного пошуку словесності зі врахуванням динамічної взаємодії «східного» (візантійського) та «західного» (латинського) векторів. Це обумовлює наступні завдання: - розглянути специфіку української словесності XV-XVII ст. від впровадження середньовічних візантійських канонів до барокової літературної системи, на тлі чого формувалися вітчизняні гомілетичні стратегії; - висвітлити теологічні завдання української барокової проповіді, яка коливалася між візантійською традицією і західним впливом у контексті дискусії унії української Церкви з Римом; - продемонструвати характерні риси трансплантації західної барокової гомілетичної моделі на український грунт та її адаптацію до національно-церковної традиції; - розглянути формування й утвердження поняття Rhetor Roxolanum як свідоцтва всеєвропейського визнання досвіду української барокової проповіді.