ІДЕЇ КОНЦЕПЦІЇ «ЖИВОГО» ПРАВА ЄВГЕНА ЕРЛІХА У РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Abstract

У досліджені здійснено аналіз соціологічної школи права. Зокрема, вказано, що тлумачення права з такого погляду та його методологічне обґрунтування здійснив видатний вчений-юрист Євген Ерліх. В основу його дослідження було покладено мультинаціональний буковинський соціум. Саме буковинський поліюридизм став базою для концепції «живого» права Є. Ерліха. Встановлено, що своє розуміння природи права Є. Ерліх вкладає у сутність права суспільства. Положення про походження права автор пов’язав з питанням про те, які інститути впродовж своєї еволюції сприяли розвитку правових відносин і за допомогою яких суспільних процесів ці відносини стали правовими. В міжнародному праві прослідковують аналогічну тенденцію становлення норм та інститутів відповідно до відносин, що розвиваються і стають правовими, від соціальних до міжнародно-правових. Так, автором дослідження зазначено, що Є. Ерліх у структурі права виокремив такі складові, як «право держави», «право юристів», «право соціальних союзів». Ці феномени є актуальними і у сучасних міжнародних відносинах із врахуванням особливостей міжнародно-правового регулювання. Зокрема, «право держави» на міжнародному рівні можна досліджувати як «право міжнародних договорів», що ґрунтується на теорії 2 узгодження воль держав; «право юристів» - як правотворча та правозастосовна діяльність органів міжнародного правосуддя; «право соціальних союзів» - правотворча та правозастосовна діяльність міжнародних організацій та інших недержавних суб’єктів міжнародного права. Крім того, при розгляді концепції «живого» права Є. Ерліха встановлено, що вчений вбачав справжнє життя права в суддівській діяльності. А завданням судді повсякчас було тільки справедливе і доцільне рішення. Сьогодні ця теза набуває особливої актуальності в міжнародному праві. Значний інтерес австрійського вченого був прикутий до ситуації «мовчання закону». Тлумачення права на думку дослідника є однією з найістотніших його властивостей, а герменевтичний процес загалом постає основним джерелом розвитку права. Оскільки, позитивна норма не в змозі дати правила для усіх можливих ситуацій, а ті правила, які вона закріплює швидко старіють у потоці соціального життя, суддя повинен орієнтуватися не тільки на виявлення істини як умови справедливого рішення, а й брати до уваги соціальні інтереси, економічні потреби, політичні, етичні, культурні фактори, враховуючи також сьогоднішню ситуацію, а й інтереси майбутніх поколінь. Проведений в роботі аналіз ряду сучасних аспектів міжнародно правового регулювання все ж таки дає ґрунтовні підстави для висновку про те, що сучасне міжнародне право еволюцінує як «живий» організм. Аспектами, що аргументують визнання в доктрині міжнародного права теорії міжнародного права як «живого», виявлено такі: еволютивні зміни та адаптація міжнародного права до потреб суспільства характеризується стійкістю незмінних основних сутнісних якостей, історичною трансформацією, пристосовуваністю, механізм самозбереження на основі природно-правового «живого» загального права; в міжнародному праві сферою застосування ідей «живого» права є найбільш динамічні, нестабільні, змінні відносини, що потребують гнучкого регулювання, зокрема сфера прав 3 людини, охорона навколишнього середовища, економічні відносини, космічне право і т.д.; сучасні міжнародні стандарти з впевненістю можна назвати нормами «живого» права, оскільки вони здатні до моментального реагування та пристосування до швидкоплинних змін та розвитку в процесі історичної трансформації міжнародних відносин; навіть звичаєва норма може набувати якості «живої» норми міжнародного завдяки теорії «моментального» звичаю; наявність в міжнародному праві категорії міжнародне «м’яке» право можна вважати підтвердженням «живого» характеру, яке пояснюється тим, що держави все частіше обирають «м’яке» право, оскільки його основним завданням є не сувора регламентація, а координація поведінки на основі формулювання рекомендацій чи визначення напрямків співробітництва. Автором здійснено аналіз та виявлено точки дотику між «живим» правом Є. Ерліха та міжнародним правом, так, перша – причина його виникнення. Євген Ерліх черпав ідеї виникнення права у римському праві, звідки і випливають ряд висновків щодо походження міжнародного права у jus gentium. Міжнародне право виникає у додержавний період і було зумовлене життєво необхідними суспільними потребами за межами роду (за словами Є. Ерліха «соціального союзу»). Перші міжродові відносини регулювалися на основі погодження волі у формі угод (за Є. Ерліхом «живе» право панує в угодах»). Отже, «живе» міжродове право зароджується в соціальному житті роду, обумовлюється діяльністю соціальних утворень та реальними потребами життя. Таким чином, міжнародне право має свої первинні витоки у соціумі. Потреба в регулюванні міжнародних міжродових конфліктів стала основним каталізатором появи та розвитку міжнародного права з метою забезпечення мирного вирішення спорів та прогресивного співіснування соціальних союзів. Еволюція права доводить його дієвість (у Є. Ерліха дієвість є вирішальною роллю у розмежуванні «мертвого» права і 4 «живого»), поза державним втручанням чи наявністю санкцій та первинність права перед державою. Порівнявши теорії походження права відповідно до концепції «живого» права Є. Ерліха та дослідивши походження міжнародного права, можемо з впевненістю стверджувати, що виникненню міжнародного права послужили ті ж детермінанти, за допомогою яких виникло право у теорії Є. Ерліха, а саме ланцюг «соціальні союзи» – теорія примирення – і, як результат, jus gentium. У дослідженні надано авторське визначення поняття міжнародне право як «живе» право. Зокрема, міжнародне «живе» право – це право, яке забезпечує управління життям сучасної міжнародної спільноти відповідно до потреб сьогодення, в основі якого лежить сукупність норм і принципів міжнародного права, а також актів «м’якого» права та рішень міжнародних судових установ. Метою міжнародного права, як і «живого» права за Є. Ерліхом, є насамперед урегульованість відносин у змісті впорядкованості, а не обмеженості санкціями. Автор з’ясувала, що з позицій розуміння міжнародного права як «живого», такі процеси як міжнародне правотворення та правозастосування є нерозривними процесами. В «живому» міжнародному праві його норми мають вищий ступінь виконання і як наслідок – вищий процент ефективності правозастосування. Згадані процеси тісно пов’язані з актуальною проблемою їх суб’єктного складу в сучасних міжнародних відносинах. Розширення кола суб’єктів міжнародних правовідносин стало причиною розширення кола суб’єктів міжнародного правотворення та набуття якісно нових ознак «живого» права класичними джерелами міжнародного права. Сучасною є тенденція переходу основних функцій у міжнародному правотворенні від держав до інших суб’єктів, тоді як збільшується роль держави у забезпеченні їх виконання, імплементації на національному рівні. Беззаперечно, що головна роль у наділенні рисами «живого» права належить органам 5 міжнародного правосуддя. Вони вдаються до правотворчості при необхідності адаптації застарілих чинних правових норм з метою заповнення прогалин в праві або з метою конкретизації абстрактного характеру норми для врегулювання фактично наявних міжнародних відносин. Фактично органи міжнародного правосуддя стали платформами прогресивного розвитку міжнародного права, на сучасному етапі вони здобули та поступово збільшують авторитет інтелектуальних центрів, які генерують новаторські ідеї та підходи. Міжнародні організації – основні суб’єкти створення норм «м’якого» права і водночас значна частина системи норм «живого» міжнародного права, до яких спостерігається стійка тенденція збільшення. В умовах сучасної глобалізації міжнародного права активними учасниками міжнародно-правового нормотворення стають транснаціональні корпорації та неурядові міжнародні організації. Крім того, міжнародна правозастосовна діяльність набуває характеру «живого» процесу, на що вказує вищий процент ефективності порівняно із класичним правозастосуванням на основі позитивно-правових норм. Така ефективність досягається не під примусом, а на основі добровільності, однак завдяки життєвій необхідності, справедливості та відповідності інтересам суб’єктів виконання «живих» норм. У дослідженні визначено місце універсальних міжнародних судових установ у розвитку сучасного міжнародного права як «живого». Так, їх діяльність вбачається у створенні нових норм міжнародного права, шляхом прийняття рішень щодо конкретних справ в межах тлумачення норм і принципів міжнародного права, виявленні звичаєвих норм та загальних принципів права, тлумаченні міжнародного договору як «живого» інструмента. Рішення міжнародних судів можуть бути поштовхом для початку формування абсолютно нового напрямку, доктрини чи, навіть, галузі права. Найяскравіше творчий підхід в процесі 6 еволютивного тлумачення норм міжнародного права Судом ООН проявляється при розгляді й вирішенні ним територіальних спорів. Ще одним напрямком розвитку сучасного міжнародного права як «живого» в процесі діяльності універсальних судових установ є прийняття консультативних висновків, що набувають загальновизнаного авторитету, навіть стосовно держав, які не брали участь у його прийнятті, проте можуть вважатися напрямком у формуванні нових еволютивних норм міжнародного права. На відміну від рішень, такі висновки не наділені обов’язковим характером, але мають рекомендаційний характер, і високу ефективність виконання, що свідчить про ознаки «живих» норм. Автор констатувала, що «живе» тлумачення є життєво необхідною умовою ефективності міжнародного права в контексті відсутності єдиного правотворця на міжнародно-правовій арені. Стандарти, закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ), які розвиваються Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) в ході еволютивного тлумачення, із впевненістю можна назвати «живим» правом. При розгляді конкретної справи доктрина еволютивного тлумачення ЄКПЛ дозволяє суддям при розгляді конкретної справи найефективніше пристосовувати положення Конвенції до соціальних умов, що постійно змінюються. Застосування методу розширювального тлумачення дає можливість ЄСПЛ радикально змінювати свою практику, враховуючи те, що простежується тенденція щодо розширення прав і свобод людини та звуженого розуміння компетенції держав-учасниць Конвенції щодо обмеження прав і свобод людини. В усіх рішеннях ЄСПЛ звертається до принципів ефективного захисту та верховенства права на міжнародному рівні, які є правовим підґрунтям та міжнародно-правовим базисом еволютивного тлумачення ЄКПЛ.