Просторовий контекст розвитку та управління технолого-сингулярних регіональних економічних систем в Україні

Abstract

У статті здійснено типологію просторових інноваційних форм та визначено їх вплив на формування технолого-сингулярних регіональних економічних систем. Узагальнено досвід та можливості регіонів України у створенні просторових форм інноваційного розвитку. Визначено пріоритети вдосконалення інституційної основи формування технолого-сингулярних економічних систем в Україні. Вивчено можливості впровадження в Україні моделі "Smart City" як просторової одиниці технолого-сингулярної регіональної економічної системи. Охарактеризовано складові моделі "розумного міста" та вказано на перспективність її впровадження в областях Карпатського регіону України. У статті проаналізовано необхідність вивчення регіональної економіки в контексті інтелектуалізації. Сформовано ієрархію факторної множинності розвитку регіональної економіки. Проаналізовано вплив факторів на розвиток регіональної економіки в своїй сукупності. Обгрунтовано значимість виявлення взаємозв'язків і залежностей між економічними та соціодуховними, моральними процесами. Виявлено специфіку факторних впливів на розвиток регіональної економіки як супровідний процес інтелектуалізації суспільства. Розкрито значення політичного фактора в розвитку регіональних економічних систем. Розглянуто складові інфраструктури міста з сучасних точок зору. Серед пріоритетів удосконалення інституційної основи формування технолого-сингулярних економічних систем в Україні визначено розвиток науково-інноваційних центрів; технопарків і технополісів; бізнес-інкубаторів. Визначено основні риси формування конкурентного середовища між різними інститутами та просторовими утвореннями з технолого-сингулярною спеціалізацією. У статті здійснено характеристику дисонансів науково-технічного прогресу з економічними, політичними, духовними, соціальними, біологічними та екологічними змінами. Виявлено характер детермінацій науково-технічним прогресом розвитку регіональної економіки в площині факторної множинності. Обгрунтовано можливості регіонів визначати вектори науково-технічного прогресу через посилення екстернальних ефектів та практику інтерналізації.