Координація систем соціального забезпечення у сфері соціального страхування в Європейському Союзі: інституційно-правові засади

Abstract

У статті проаналізовано зміст та інституційно-правові засади координації систем соціального забезпечення у країнах Європейського Союзу. Аналізуючи документи, зокрема, Акти та Регламенти ЄС, а також беручи до уваги сучасні наукові розвідки, у матеріалі обґрунтовано наявність окремого напрямку науково-практичної діяльності у країнах Європейського Союзу, а саме, соціального забезпечення. Уточнено, що «соціальне забезпечення» як теоретичний конструкт та напрям державної політики необхідно розглядати у межах поняття «соціальної безпеки» (social security). У вужчому контексті соціальне забезпечення можна трактувати як базовий соціальний стандарт, що у більшості випадків реалізовується у рамках соціального страхування. Система координації соціального забезпечення у Європейському Союзі доволі складна, зазнає постійних змін. Період коронавірусної пандемії актуалізував необхідність модернізації з огляду на зміни в умовах праці у сучасному світі. Основні напрямки соціального забезпечення у країнах ЄС, як свідчать Регламенти Європейського Союзу, охоплюють виплати у зв’язку з конкретними ситуаціями. Це, зокрема, допомога по хворобі, материнство та виплати по батьківству, допомога по інвалідності, виплати по старості, виплати у зв'язку з втратою годувальника, пільги, пов’язані із нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями, допомога у зв’язку із смертю, допомога по безробіттю, допомога перед виходом на пенсію та сімейні виплати. У статті визначено основні принципи координації систем соціального забезпечення в країнах Європейського Союзу. Серед інших, найважливішими з них є рівне ставлення до усіх людей; вільне пересування людей; єдність законодавства, яке застосовується у даній сфері в різних країнах; положення про те, що права, набуті в одній країні, зберігаються в іншій; а також ідея про те, що страхові періоди, набуті в інших країнах, сумуються.