Генезис договору про надання освітніх послуг у площині цивільного права України.

Abstract

Стаття присвячена комплексному дослі- дженню та аналізу правової природи договору про надання освітніх послуг в історичному кон- тексті розвитку системи освіти на українських землях. Основна увага зосереджена на з’ясуванні правової сутності, змісту, елементів, а також еволюції досліджуваного договору в умовах соці- ально-політичних змін, трансформації моде- лей освіти та правового регулювання. Автором встановлено, що на жаль, у навіть у чинному законодавстві України визначення поняття та змісту досліджуваного договору відсутнє, що призводить до певної практичної невизначеності у сфері функціонування закладів освіти (особливої вищої освіти), а також до порушень зі сторони недобросовісних суб’єктів. У юридичній доктрині досі немає єдиної позиції стосовно правової природи договору про надання освітніх послуг. Мета статті полягає у визначенні передумов становлення договору про надання освітніх послуг як цивільно-правового механізму взаємодії між здобувачем та надавачем освітніх послуг у контексті історичних етапів розвитку освіти на території сучасної України. Обґрунтовується, що ефективне правове регулювання у цій сфері неможливе без урахування історичного досвіду – від перших форм організованого навчання до сучасного контрактного підходу. Спочатку в статті досліджено основні етапи розвитку освіти з часів Київської Русі. У той час освітні послуги мали переважно приватний і релігійний характер, а навчання організовувалося за рахунок меценатства, зокрема князівської влади та церковних структур. Надалі в статті висвітлено особливості організації освітнього процесу в період Гетьманщини, на території Слобожанщини та Західної України, а також процеси формування мережі державних та приватних закладів освіти за Австро-Угорської імперії. Автор зробив висновок, що вже в цей період поступово формувалася договірна модель освітніх відносин, хоча, звісно, вона ще не мала закріпленого юридичного статусу. Особливої уваги надано трансформаціям освітньої системи в ХІХ – на початку ХХ сто- ліття, зокрема появі недержавних навчальних закладів, які діяли як суб’єкти господарювання на засадах отримання прибутку від надання освітніх послуг. Були проаналізовані норматив- но-правові акти, що регламентували в той час як діяльність та повноваження цих закладів, так і порядок формування договірних відносин зі споживачами тогочасних освітніх послуг. Автор наголошує на важливості університетських статутів, які надавали вишам автономію, як основу для формування правової моделі надання освітніх послуг. Стосовно радянської доби в статті підсумовано, що нормативно-правові акти того часу закріплювали обов’язковість, безоплатність і повну залежність освіти від держави. Водночас навіть у цей період зберігалися певні ознаки договірності – зокрема у виборі закладу, форми навчання тощо. Сучасна доба розвитку освітніх послуг, безумовно, ознаменована прийняттям Закону України «Про освіту» у 1991 році, який уперше на нормативному рівні закріпив поняття освіти як послуги. У подальшому закони «Про вищу освіту» та «Про освіту» уможливили широке запровадження договірного механізму регулювання освітніх правовідносин, створення приватних навчальних закладів, запровадження контрактної форми навчання та конкуренції між надавачами освітніх послуг. Як висновок, автор обґрунтовує необхідність законодавчого закріплення чіткого визначення договору про надання освітніх послуг, його істотних умов, прав та обов’язків сторін, що сприятиме подальшій гармонізації освітнього законодавства України з європейськими стандартами.