Використання артіонімів як прояв інтертекстуальності в сучасній американській прозі

Abstract

Сучасна література, створена в добу панування постмодерністської естетики, нерідко насичена різнорідними культурними алюзіями. Це обіймається терміном «інтертекстуальність», який був введений у науковий обіг Ю. Крістевою ще у 1960-ті роки. Прояви інтертекстуальності можуть бути різними: цитата, алюзія, ремінісценція тощо [1, с. 233]. Спільним залишається те, що інтертекстуальність є імпліцитним аспектом тексту, який буде очевидним лише для обізнаного читача. Він поглиблює розуміння авторського коду, специфіки самого твору та особливостей його побудови. У нашому дослідженні ми зупиняємося на артіоніміці, яка дозволяє вибудовувати діалог між різними культурними пластами, що включають не лише літературу, але мистецтво в цілому. Артіоніміка – частина ономастичної системи, але вона являє собою міждисциплінарне поле досліджень, що може об’єднувати дуже різні сфери: лінгвістику, літературознавство, мистецтвознавство, релігієзнавство тощо. Для початку процитуємо визначення артіоніма. Артіонім – “вид ідеоніма, назва твору мистецтва (живопису, графіки, пластики, музики, кіно, театру). Повна артіонімна формула містить апелятивний термін і антропонім – прізвище (ім’я) творця” [1, с. 234]. Утім, на наш погляд, повна артіонімна формула зустрічається в літературних текстах нечасто, а ось використання самих лише артіонімів є ситуацією доволі типовою. Ми проаналізуємо використання артіонімів у текстах двох сучасних популярних американських авторів – Д. Брауна та Р. Ріггза, оскільки їхні твори є доволі репрезентативними у розрізі нашої тематики.