ормативне закріплення презумпції правомірності дій та вимог особи (на прикладі норм Закону України «Про адміністративну процедуру» та Податкового кодексу України)

Abstract

В статті проведено дослідження нормативного закріплення принципу презумпції правомірності дій та вимог особи у адміністративній та податковій процедурах, використовуючи положення Закону України «Про адміністративну процедура» та положення Податкового кодексу України. Автором визначено, що закони про адміністративну процедуру спрямовані насамперед на захист особи від свавілля з боку адміністрації, але вони і визначають дії публічних службовців в ракурсі процедурного алгоритму як розгляду заяв, скарг, так і діяльності за ініціативою адміністративного органу, або розгляду скарг в досудовому порядку. Встановлено, що значення принципів при здійсненні як адміністративної процедури, так і податкової процедури виявляється в їх правозастосовчому ефекті через закріплення в законодавстві. Тому в статті розглянуто положення зі сторони Закону України «Про адміністративну процедуру», що презумпція правомірності дій та вимог особи – це дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи; сумніви щодо правомірності дій та вимог особи, що виникають внаслідок неоднозначного (множинного) трактування норми права, повинні тлумачитися адміністративним органом на користь їх правомірності. Також розглянуто положення зі сторони Податкового кодексу України: презумпція тлумачення норм податкового законодавства на користь платника податків, презумпція неправомірності оскаржуваного рішення, презумпція мовчазної згоди контролюючого органу вищого рівня з доводами та вимогами скаржника. Визначено, що розуміння категорії «презумпції в теорії права має два підходи: як особливої юридичної конструкції, яка існує у об’єктивній формі та є нормативним приписом», правовою нормою «нестандартного характеру», «закріпленим у правовій нормі припущенням» (пряма презумпція); як правового явища, яке не формалізоване (безпосередньо не закріплене) у нормах права, але виводиться шляхом логічного умовиводу у процесі тлумачення правових норм, тобто у процесі їх правозастосування – «логічний умовивід» «припущення», «певне припущення» (непряма презумпція). Доведено, що принцип презумпції правомірності дій та вимог особи зводиться до наступного: а) дії й правова позиція громадянина, що звертається до адміністративного органу, вважаються правомірними доти, поки інше не буде встановлено рішенням органу (посадової особи), компетентного розглядати адміністративну справу; б) рішення адміністративного органу не повинне ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо правомірності позиції громадянина мають тлумачитися на його користь. Практичне значення принципу презумпції правомірності дій та вимог особи як в адміністративній процедурі, так і в податковій процедурі полягає у наступному: за його допомогою адміністративний орган досягає адекватного застосування матеріальних норм права; цей принцип у сукупності з іншими забезпечує мінімальні уніфіковані стандарти щодо забезпечення реалізації та захисту прав і законних інтересів учасників як в адміністративній процедурі, так і в податковій процедурі; виступає орієнтиром для оцінки законності прийнятих адміністративних актів, процедурних рішень та вчинюваних процедурних дій.