УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА: ВІД ЛІКВІДАЦІЇ ДО ВІДРОДЖЕННЯ ТА ПОВЕРНЕННЯ ВТРАЧЕНОГО

Abstract

Роботу виконано у рамках наукової проблематики кафедри філософії та культурології «Ціннісно-смисловий потенціал філософії і науки: пошук відповідей на виклики ХХІ століття» (номер державної реєстрації 0120U102712) відповідно до змісту освітньої програми Богослов’я, згідно з вимогами, визначеними силабусом, положенням про академічну доброчесність, навчально-методичними рекомендаціями та іншими нормативними документами, що регламентують порядок написання і публічного захисту кваліфікаційних робіт. Матеріали дослідження засвідчують спробу систематизації та узагальнення результатів самостійного наукового пошуку і критичного аналізу історичного буття УГКЦ у другій половині ХХ ст., що відзначається трагічними сторінками в її житті, починаючи з втілення рішень Львівського псевдособору 1946 р.. катакомбного служіння, підготовку до виходу із підпілля та боротьби за легалізацію аж до відновлення її діяльності та вагомих здобутків на шляху до повернення втраченого в добу радянського тоталітаризму. Провідною ідеєю і концепцією дослідження, що, по суті, складає основний концепт новизни роботи є твердження про те, що після ліквідаційного собору (8–10 березня 1946 р. ) УГКЦ хоч і пішла в підпілля, однак не перестала існувати та виконувати власну догматичну та суспільну місію. У зв’язку із цим доведено, що духовенство та чернецтво УГКЦ упродовж усієї другої половини ХХ ст., перебуваючи нелегальному становищі, залишалося рушійною силою національного руху опору і консолідуючим чинником у боротьбі за державну Незалежність, Волю та Свободу українського народу. У підсумку здійснено комплексний історико-богословський аналіз історичних передумов і канонічних засад ліквідації та відродження діяльності УГКЦ у другій половині ХХ ст., а згодом і незворотної активізації внутрішньоцерковного руху за самоствердження в українському полікофесійному суспільстві наприкінці 90-х років цього ж століття та в умовах сьогодення. За допомогою сучасних методів дослідження історіософської рефлексії, історико-канонічної об’єктивації, синтезу та узагальнення вдалося з’ясувати роль та місце УГКЦ в українському національному русі та процесі боротьби за державну незалежність і демократизацію суспільних відносин в Україні наприкінці 1980-х – початку 90-х років ХХ століття й визначити найважливіші здобутки УГКЦ на шляху відродження та повернення втраченого. Робота містить вступ, три розділи (поділені на підрозділи), висновки та список використаних джерел і літератури.