ПАРАДИГМА ЛЮДИНОЦЕНТРИЗМУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ ІЗРАЇЛЮ: СИНЕРГІЯ КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ТА АНГЛО-САКСОНСЬКОГО ПІДХОДІВ

Abstract

Дослідження передумов формування права як соціального конструкта завжди проходить в атмосфері жвавих дискусій. З огляду на сучасні тенденції накопичення великих масивів інформації та появи інструментів які дозволяють досить швидко їх опрацьовувати, для науковця не має істотних перешкод дослідити особливості права різних країн, знайти схожі та відмінні риси тощо. Ізраїльська правова традиція, з одного боку, має кілька тисячоліть своєї історії. З іншого – саме у XX столітті на мапі світу з’явилась незалежна Держава Ізраїль яка впродовж наступних кількох десятиліть змогла досягнути вражаючих результатів у різних сферах. Її батьки-засновники не мали жодних сумнівів в успішній реалізації цього амбітного проєкту. Попри відчайдушний супротив інших країн Близького Сходу який, як правило, призводив до військових конфліктів що завершувались перемогою єврейської держави. Такий результат став можливим завдяки визнанню державою важливості кожної людини яка проживає на території держави. Забезпечення мінімального рівня захисту їх прав та реалізації свобод стало важливим фактором успіху ізраїльської держави. Проте, однієї військової організованості, патріотизму та винахідливості недостатньо для того щоб бути однією із розвинутіших країн не тільки свого регіону, але й світу. Формування національної правової системи є однією з важливих передумов існування Ізраїлю в умовах постійних збройних конфліктів. У нашому дослідженні ми зупинимось на висвітленні окремих аспектів рецепції, а в подальшому – інтеграції людиноцентризму в адміністративне право ізраїльської держави за допомогою якої діяльність органів публічної влади, їх взаємодія з індивідом та судовий контроль утворюють унікальну систему яка забезпечує функціонування єврейського суспільства.