Спонтанність права: кроки за горизонт

Abstract

Статтю присвячено обґрунтуванню постмодерністської парадигми природи права. В ній показано, що з позицій антропосоціокультурного підходу до праворозуміння право є основоположним (потребовим) способом спонтанного співбуття індивідів у соціумі із задоволення їх спільних потреб. Авторами проаналізовано розуміння спонтанної природи права Л. Петражицьким, Є. Ерліхом, А. Райнахом, Ф. Гайєком, представниками другої хвилі німецької практичної філософії, на основі їх досліджень показано, що спонтанність права є не просто його атрибутивною властивістю, яка належно пояснює природу права, а виступає способом породження, буття, відмирання та оновлення права. Резюмується, що як немає права поза індивідом, так і немає його поза спонтанним способом його проявлення; право уможливлює співбуття індивідів у соціумі, є умовою існування останнього як саморегулюючої процесуальної системи соціальної взаємодії індивідів; у свою чергу, співбуття людей у соціумі спричинює та творить для забезпечення трансцендентального обміну між ними публічними благами їх право; такою є діалектика спонтанного співбуття індивіда через його спонтанне право з іншими індивідами.